Дивлюсь в вікно, а там дерева білі,
Бо квітень місяць на дворі давно.
Вже й солов’ї прилетіли теж сірі
І у саду кругом все розцвіло.
Я довго так стояв й дивився
На ту красу, що весна принесла.
Потому сів й над столиком схилився,
Щоби вона і в зошиті жила.
На проти мене дзеркало у хаті
Й я ненароком глянув у нього.
І не повірив, що то я в кімнаті,
І що весна так скрасила всього.
Біленькі вуса, голова й навіть брови,
Не кажу вже про зморшки на лиці,
Що теж з'явились, наче для обнови,
Щей під очима плями, мов синці.
Я знову встав й відкрив у сад віконце,
Й вдихнув у груди свіжі запахи.
А над садом сіяло ясне сонце,
Так, як колись, у юні ще роки.
Як скоро час проходить, ще й у русі…
Минають весни, з ними і краса.
А от людина все трудитись мусить,
Навіть тоді, коли уже зима.
Сприймати весну, літо й свою осінь.
І у труді все красити життя.
Бо ще ніхто не знає певно досі
Свого земного, шановні, кінця.
Тому живім й радіймо кожній днині.
Любім життя, яке би не було.
Бо воно дано Господом людині,
Тому шануймо й бережім його.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738978
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2017
автор: Дашавський поет