Невдала втеча

Заплющую  очі,
Зав'язую  їх  відірваним  лахміттям  
З  сукні  літньої  ночі.
Марную  силою  і  відчуттям...

Я  спалена  сонцем  пелюстка  -  мирно  злетіла  на  долоню  землі
З  тієї  єдиної  троянди  принца,  про  яку  розповідає  майже  забута  казка.
Спокута  провини  в  понуреній  її  голові.
Дивлюся    збоку  -  наче  можливо  втекти  від  себе  за  лани  і  за  гори,  чи  уявити,  що  ти  пелюстка,  та  ніяк  не  змарніла  троянда.
Веранда  моїх  батьків  ганком  вливаєтся  в  річку  квітів,  квіти  сягають  до  самого  неба.  Мені  не  треба  того  світла,  тих  квітів  і  тих  знань.  

Заплющую  очі,
Зав'язую  їх  відірваним  лахміттям  
З  сукні  літньої  ночі.
Марную  силою  і  відчуттям.

Ніч  в  цих  степах  тиха,  я  чую  гойдання  трав,  шелест  таємниць  зір.  То  єдина  втіха,    відтоді  як  в  ставу  наклала  на  себе  руки  остання  русалка.  За  моєю  спиною  на  ганку  спочиває  звір.  Чи  то  кіт  з  лева,  чи  вовк  з  вола,  я  не  бачу,  та  відчуваю  плечима  як  він  дихає.  Все  майже  спокійно,  стихає  моє  неспокійне  серце,  лиха  не  бачить,  як  не  бачать  мої  очі...  Під  м'якою  ганчіркою  з  подолу  тої  в  руках  якої  всі  сплять  спокійно.  
Ворушиться  звір  
Гарчанням  своїм
Повертає  зір
І  нікуди  дітись.  Я  бачу  крізь  ніч  як  босі  ноги  твої,  біліють  крізь  трави,  коліна  суцвіття  сонливі  цілують...  І  я  каменію,  тримає  за  плечі  звір,  щоб  ти  мені  дала  тієї  отрути,  що  в  грудях  твоїх  тече.  Бо  трави  ростуть  із  мене  -  а  ніч  то  твоє  волосся.  

Заплющую  очі,
Зав'язую  їх  відірваним  лахміттям
З  сукні  літньої  ночі.
Марную  силою  і  відчуттям.

Та  падає  ниць,  вислизає  від  пальців  твоїх  та  сукня,  і  навіть  крізь  заплющені  очі  мої  я  бачу  твоє  тіло,  я  знаю  що  ми  дві  різні  дочки,  двох  різних  язичницьких  богів.  І  я    не  троянда,  не  жінка,  і  не  пелюстка...  І  що  я  твоя,  як  і  ти  навічно  моя.  
І  що  мої  трави,  і  квіти  звивають  твоє  волосся,  і  що  знов  світанок  с  тобою  розділить  нас.
Той  звір  за  моєю  спиною  скрутився  клубком  на  ганку,  сон  тихий  сестер  і  батьків  береже.  
Я  йду  з  тобою,  я  знаю  що  нам  до  світанку,  ще  треба  споїти  тіла  і  квіти  хмільною  рікою  роси....

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2017
автор: Eve Schwarz