Вже давно відійшла та жорстока війна,
Відійшла, як з дощем громовиця...
Та приходить у сни невідступно вона:
Матерям, дітлахам, удовицям...
Перед ними ми всі в неоплатнім боргу,
Їх печаль не відмити роками...
Гіркий присмак у них на губах полину,
Ні дощами не змить, ні сльозами...
Їх онуки і діти живуть у містах,
А їм знову і гірко, і сумно,
Гріють спогади їх про дівочі літа,
Незабутні сімейні стосунки...
Вже давно відійшла та жорстока війна,
Та болять і сьогодні їх рани...
І приходить у сни невідступно вона,-
Ні дощами не змить, ні сльозами...
І за "нову" війну не звелися кінці,
Болить серце за тих, що на Сході...
Не змивають дощі у них рани й рубці,
Все віддати готові Свободі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738882
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2017
автор: геометрія