Давно на пагорбах зелених,
Де річка в’ється унизу,
Живе дідусь на тих теренах
Й щодня щось нишпорить в саду.
А кругом нього, наче казка, –
Кущі, дерева і квітник.
Та ще й букетів ціла в’язка,
Котрі складає на рушник.
Бо хто прийде до нього в хату,
Чи в гості, а чи мимохіть,
Дарує квіти не за плату,
За щире слово, – наш той дід.
Він перейняв любов в дружини,
Котра кохалася в квітках.
Те згадують і старожили,
Як їх життю був радий й птах.
Бо від весни, аж до морозів
Їх двір все раєм виглядав.
Навіть сусід був на порозі
І цілий вечір не дрімав.
А слухав пісню солов’їну
Й вдихав цілющі запахи…
Здавалось, що на всю Вкраїну
Летять карпатські голоси.
Роки ідуть, а дід старіє,
Та не здається долі він.
Плекає сад і квіти сіє,
І тішиться, що не один.
Бо він під Божов благодаттю
Живе, хоч кашляє не раз,
Та на дворі й роботу хатню,
Можна покласти на показ.
І не одні за приклад брати
Хотять у діда зміст життя.
Бо скоро з сотнею вітати
Зійдеться дружна вся сім’я.
І сад зростатиме із дідом,
І квітники будуть цвісти,
І він ще довго буде гідом,
Й плести правнукам ще вінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738723
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.06.2017
автор: Дашавський поет