Куди роки пішли, не знаю,
Куди поділися вони,
Але я добре пам’ятаю
Пахучі паростки весни.
Тої весни, як ми зустрілись
Із милою уперший раз.
А після неї ще зуміли
Стрічати весни і не раз.
От і тепер, хоч роки сплили,
Весна для мене - торжество.
Я згадую, де колись жили,
Й коли кохання нам прийшло.
І поселилось в душі наші
І залягло на все життя,
Бо роки ті були найкращі,
В них юність, як весна, цвіла.
Як мило те все пригадати,
Як любо стає на душі.
Від цього, вірте, аж співати
Знов захотілося мені.
Та я присів в саду під вишню
І в мріях в юність завітав.
І в зошит може й строфу лишню
Я ненароком записав.
Бо роки злетіли, як води
Летять з землі після зими.
Й вже не повернуться ніколи
І юними не станем ми.
Таке зі мною нині було,
Як я по саду сам гуляв.
Знов, наче, молодість вернуло,
Хоч я її й так пам'ятав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2017
автор: Дашавський поет