Наш світ двоякий, як трагічні терези,
Людьми керує явище емоцій,
І залюбки могли б за планом йти,
Якби ми вижили в бурхливому потоці.
Якби могли не відчувати біль,
Не бачити свого й чужого лиха,
Якби не підкорялися біді,
І буря сліз раптово зовсім стихла.
Якби могли ми стримать щирий сміх,
І назавжди позбутись очей сяйва,
І не радіти, коли сипле перший сніг,
Все щастя у житті було би зайве.
Але людина – штука емоційна,
Не знай, що буде завтра, через день,
Душі погода дуже непостійна,
Як непостійний кеш твоїх пісень.
Не знаєш, де спіткне тебе кохання,
Не знаєш, що відчуєш в цей момент,
Між «за» і «проти» вічного змагання
Який наступний буде аргумент.
Життя не вічне - знаємо напевно,
Куди повернеш, там і будеш йти,
Та просто знай, що все це не даремно,
І все одно залишаться сліди.
Живи сьогодні, зараз, в цю хвилину,
Лови своєї молодості мить,
Життєвий вітер дує тільки в спину,
А там, за нею, прожите горить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738117
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.06.2017
автор: Кліо