Я маленька-маленька пташка,
я хотіла вгору летіти,
я хотіла просити в Бога,
аби були здорові діти.
Аби зла і кусюча мошка
не з*їдала з дерев майбутнє,
аби кожна душа на світі
світло несла в собі щось путнє.
О, як вірила, о, як рвалась!
Як ламала до прута пір*я!
Як просила у вітру, щоби
прилетів на моє подвір*я
та поміг мені хоч натрішки
відірватися від припони,
від наказів сидіти мовчки
під орудою заборони.
Але що ж я - маленька пташка,
що я вдію супроти путів?
Вітер десь полетів за хмари,
міг про мене давно забути.
Я безсила зламати клітку,
я безсила торкнутись неба,
наді мною зігнулись низько
покалічені болем стебла.
Зостається лишень молитись,
як не годна горі летіти,
аби жило добро між люди,
аби були щасливі діти.
Аби зла і кусюча мошка
не в*їдалася до живого.
Аби кожна душа на світі
несла в собі частинку Бога...
14.06.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738049
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2017
автор: Леся Геник