Ніч милується морем із зірок
Літо прохолоди п’є коктейль
А я обіймаю найкращу із жінок
Її ім’я шепочу ніжно: «Ізабель»
Я зустрів її, здавалось, випадково
Коли гроза в шалений пустилася танок
Жонглювала блискавицями казково
І ще клубками доль зі сплутаних ниток
Вона була таким беззахисним створінням
Що я з обійм своїх їй збудував фортецю
І сонце під небесним усміхнулося склепінням
Пристрасті додавши, наче щіпку перцю
І зараз я, немов на небі сьомім
Коли вуст її торкаюся п’янких
Я з нею, мов у раю невідомім
Де немає місця для чужих
© Леся Приліпко-Руснак, 14.06.2017
http://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2017
автор: Леся Приліпко-Руснак