Бувають люди, як грудневий сніг,
Немов гірський кришталь, сорочка прана.
А є такі: їх слово, наче ріг
Таранить душу, залишає рани.
Такі є: пустять слова срібний дзвін,
Почуєш - і орлом злетиш до неба.
А є: слівце підкинуть - дух у тлін,
І ти, немов засохлий цвіт на стеблах.
Як добре було б важити слова,
Щоб не отруту – мед вливать до крові.
Вони ж даються людям задарма.
Чому б їм не купатися в любові?
14.06.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737813
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.06.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)