А день заколисує ніч.
А дощ заколисує хмари.
Допоки на з*ярений спіч
збираються знову почвари.
Допоки у квітах бузку
вишукує щастя комашка,
на списанім кимось листку
одне лиш читається: "важко".
І Бог утирає сльозу,
з далекого зиркає неба
на краплі дощу, на грозу,
сумує, та знає, так треба.
Аби розговілись сади
на яблука стиглі та груші,
аби отчий дух просвітлив
загублені в потемках душі.
Аби на світанок з ріллі
вродило на добру поживу,
конечно стражденній землі
стерпіти іще одну зливу.
Стерпіти зневажливий спіч,
що тягнуть зусюди почвари,
відбути невиспану ніч
і хмари, і хмари, і хмари...
8.06.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737776
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2017
автор: Леся Геник