Сердечко стогне і болить,
як важко в цьому світі жить,
від праці ниє вся спина,
а виходу нема - Стіна, стіна навкруг на сотню верст,
а з праці толку лиш наперст.
Встають селяни на зорі,
ті доярі, ті косарі
і трудяться, аж до смерку
клянучи доленьку гірку.
-Село поросле лободою,
Скажи рідненьке, що з тобою?
Чому навкруг все спорожніло
і в бідноту таку засіло.-
Старенькі вже за обрій йдуть,
а молодих міста десь ждуть
блукають дальніми світами,
шукають щастя за горами.
Там є розваги і робота,
а у селі одна скорбота.
Що було вміло розвалили,
а нового ще не нажили.
Село поросле лободою
чекає виходу з застою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737717
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.06.2017
автор: Лариса Василишина