знизую плечима на легкість її слова,
ймовірно,
не маючи права на таке ж саме.
моє слово на її слово важчає, як і кожне наше наступне
це нагадує камені, що котяться схилом
нагадує кленове насіння
тиша, як невагомість, що залягає між нами,
коли я думаю,
підшуковую необхідні слова, бо
хочу мовити про твою красу
але не знаю достатньо красивого слова
не вмію достатньо красиво промовити
і те, що у тобі неназване мною, стоїть перед моїми очима
внутрішнім й зовнішнім зором,
як марево
все, що раніше вже сказане, все, що спадає на думку
скупчується десь біля кореня язика,
але я не хочу цього говорити. не для тебе усі ці слова.
ти варта нового, іще не вимовленого, ніжно народженого
із захопленого подиву, із миттєвого пориву, із такої любові,
з якою трави вкривають землю
тепер маєш мою багатозначну мовчанку, легку аритмію, прямий і відвертий погляд - як пазл
склади його воєдино
бо я не відкрию рота, щоб недолугі слова-комахи
раптом заповнили простір між нами
чимсь таким передбачуваним, чимось втомливим і брудним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737695
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2017
автор: Hauch