Ми говорили про все на світі,
Курили на залізничних станціях,
Брали за цілі довгі дистанції,
Думали, досить лише захотіти
І можна злетіти, і можна летіти.
Несли за спинами власні надії.
Кожен з нас вмів і світити, й горіти
Полум'ям щастя і полум'ям мрії.
Гори тоді ще здавались низькими,
Ріки мілкими, а люди - щирими,
Добрими, срібними і золотими...
Ми обростали крилами.
Стільки ми всього тоді бачили,
Стільки ми всього хотіли побачити,
Ми тоді були едему вартими,
Планами жили і гугл-картами.
Дні були повні низькими стартами,
Дні були справді значимі.
Згадуєм, курим, плачемо.
Рвані наплічники сплять в антресолях,
Спальні мішки в молодших сестер.
Станції бачили стільки любові,
Білі кораблики, як паперові,
Злітні вогні і пошукові,
Автошляхи з початком у Львові,
Ріки, що випили сліз і крові,
Ранки червоні, сни кольорові...
Як вони будуть без нас тепер?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737456
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2017
автор: Ірина Гнатюк