Навіть не пам'ятаю коли саме писала в останнє. Мабуть шість років тому... тепер я розумію чого мені так сильно не вистачало. Коли в тебе не має з ким поділитись, тому що в друзів своє життя, а з батьками не на всі теми можна поговорити. Коли розумієш що відчуваєш себе загнаною в кут і кожна дрібниця яка змінює твою буденність схожа на свято. Коли єдиними друзями є твої малі діти, а з чоловіком ви робитесь чужими. І коли ловлячи на собі погляд незнайомця відчуваєш ейфорію. В голові закрадаються різні думки.... але розумієш що і в нього є діти...і мабуть в душі ми одинаково самотні... та чи варто так переступати межу. Нехай це буде лише фантазією... яку хоче пережити кожна... яка залишиться лиш фантазією.... і буде сповнювати кожен день і кожну випадкову зустріч бурею емоцій... тому що так правильно....принаймі зараз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2017
автор: Загублена в фантазіях