Дрімають голі клени і вкриті снігом трави.
Ех! Немає з ким поговорити.
Тамують спрагу холодні, не яскраві барви.
Ин'як хотілось би, на веселкове все перетворити.
Ми шукаємо все життя своє щастя,
Оглядаємося постійно назад.
Єднаємось з розпачем, як наслідок спіткають нещастя.
Щораз, як подумаю, б'є по мені град.
Акти депресій штурмують мій мозок,
Стискаються груди, холодно зовні.
Треба жити й надалі - це вирок.
Я сподіваюсь відчути страждання любовні.
16.02.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737300
Рубрика: Акровірші
дата надходження 11.06.2017
автор: Вадим Болдурат