Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.
Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба,що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,
Ні-ні… І все ж… а може, може, може…
Нам не знайти протоптаних стежок
Поміж пожухлих трав і бездоріжжя,
Нам не вчитати мудрості книжок
Про горицвіт щасливого заміжжя.
Не приховати від людських очей
Ні спопелілий пал, ні нашу втому,
Ані важких, опущених плечей,
Що в чорну ніч несуть свою судому.
Серед погаслих свіч і сновидінь
Вже не вловити трепету зітхання,
І скрипалям на зречене «амінь»
Не вивести мелодію кохання.
Чужі – удвох, і кожен зокрема́,
Чужі – в юрбі, з думками наодинці…
І все ж… на цій відспіваній сторінці
Обличчя більш ріднішого нема.
[i](Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2017
автор: Сіроманка