[b]«Льореляй» [/b](німецькою [i]«Loreley»[/i] або [i]«Lorelei»[/i]) – це назва скелі на східному березі Рейну. Крута скеля-урвище була розташована в найвужчій частині річки Рейн – між Швейцарією та Північним морем, за 90 км від міста Франкфурт-на-Майні. Сильна течія і скелястий берег історично ставали місцем трагічних історій мореплавців та риболовців форелі (у чистих водах Рейну водилися саме форелі), у цьому дивному «зачарованому» місці розбивалося безліч човнів. Тому, за старогерманською легендою, [b]«Льореляй»[/b] – це також ім'я однієї із прекрасних русалоподібних Дів Рейну, які прекрасним співом заманювали мореплавців на скелі, подібно до сирен в давньогрецькій міфології.
Звукопис назви [i]«Льореляй»[/i] поєднує два німецькі слова: [i]«lureln»-«люрельн»[/i] (на місцевому діалекті – [i]«шепотіти»[/i]) і [i]«lеі»-«ляй»[/i] ([i]«скеля»[/i]). Таким чином, [i][b]«Льореляй»[/b] [/i]з давніх часів сповіщала про те, як [i][b]«шепоче скеля»[/b][/i]. Ефект шепотіння був спричинений водоспадом, який існував у цій місцевості аж до початку XIX століття.
Великий німецький поет Генріх Гайне оспівав Русалку-Льореляй в своїй відомій однойменній поезії, котру знає кожен представник цього етносу від старого до малого:
[b] «Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,
Daß ich so traurig bin;
Ein Mährchen aus alten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn…»[/b]
(Heinrich Heine [b]«LORELEI»[/b])
[i]«Не знаю, що сталося нині,
Чому я трагічний… сумний –
Згадались казки́ старовинні
І Рейну тривожний прибій…»[/i]*
(Генріх Гайне [b]«ЛЬОРЕЛЯЙ»[/b])
Я пригадала пісню Льореляй:
«Сюди, юначе, човен направляй,
до цих навислих, наче мари, скель,
я в сіті зажену тобі форель…».
Міфічний клич летючої сирени…
Русалки несполохана краса –
І тіл мужських офіра, чи яса,
Посеред вод двуликої арени…
Скелястих мар чи привид, чи фантом –
Безцінний дар?.. чи мрії безталання?
Чи тлін і штиль?.. чи смерч і бурелом? –
Той погляд платонічного кохання…
Fáta morgána!.. Лебеді летять –
Та скелі непомильно проминають…
Вони ніколи краху не зазнають,
Бо їм відкрита неба благодать!
…Лиш ті, що заблудили й не знайшли,
що чорних вод шумке вино відпили,
за крок від мар… від скелі… від могили
благали час «спинись і ниспошли!» --
і чули спів… і бачили Її –
вона їм все одне і теж співала:
«Допоки зірка в небі не вставала,
Направ човна до [b]сеї[/b] течії!».
…І човен стрімголов летів на скелі:
«Прощай, юначе! Душенько, гуляй…».
(Коли пірнеш на дно… у світ форелі –
Збагнеш химерну пісню Льореляй).
[i]* вільний переклад оригіналу цитати - авторський (І.В.)
[/i]
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737137
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.06.2017
автор: Сіроманка