Вітаю всіх вас... Пенший твір для всенародної оцінки...
Є у Бога сині гори,є у Бога ласка.
Є у Бога світ широкий, а на світі казка.
І я для вас, любі друзі, як вмію так пишу.
Ще надія серце гріє,надією дишу.
Доброго дня Вам, люди добрі. На будні і в свята.
Від Федора Кульгавого казка вже почата.
Було колись через гори топтав я стежину.
Та й приплентався неспішно у одну долину.
Жили собі Дід та Баба, в невеличкій хаті.
І не те щоб дуже бідні, але й небагаті.
Привітавсь я з хазяями, холодна водиця…
Запросили *ня присісти. Бо тут так годиться.
Розпитали мене чемно. Хто я . Де родина.
Щоб не пропав в синіх горах, де крута стежина.
Розказали ми хазяї одну дивну казку.
Ви послухайте шановні, якщо ваша ласка…
Попросила Баба Діда грядочку скопати.
Щоб морковку і капусту було де саджати.
Потрудився добре Дідо, Баба потрудилась,
любо, дорого дивитись грядочка вродила.
Дідо радий, Баба рада, видно із далека.
Бо по грядці походжає поважний лелека.
Та прийшла біда неждана--- зайців розвелося…
Всю морковку хочуть з*їсти, бо так повелося.
Де морковка на городі--- там чекай і зайця.
А у зайця довгі вуха і великі зуби.
Макогона взявши в руки, несе Дідо вахту.
А щоб було де сховатись то повісив плахту.
Красота, зайців не видно, немов всі пропали.
Та біда прийшла нежданна, її не чекали.
Козел сивий з бородою до капусти преться.
Головою розмахує і рогами б*ється.
З козлом старим і вонючим Дідо розбереться.
І макогон по тій пиці як гадюка в*ється.
Утік козел, утік битий .Захистив Дід грядку.
Чи здалека біда нова преться для порядку.
Волосатий і рогатий, копита як гирі.
Превеликий, обкурений, ну як з таким в мирі.
Як прожити Діду й Бабі? Як вік коротати.
З биком страшним , розлюченим як миром ладнати.
Гризе топче бик капусту, і морковку смокче.
І до Діда так глузливо—(Ну що, милий хлопче).
Розсердився старий Дідо, наче чорт вселився.
І за хвоста вонючого обіруч вхопився.
Крутить, вертить головою. Бик хоче боднути.
Та старого злого Діда в бублика зігнути.
Тут і Баба підоспіла, всім відомо--- сила!
Бика того страшнючого за роги вхопила.
Ричить скаче та тварюка. Вертить головою.
Хоче в Діда поцілити лівою ногою.
Чи довго так боролися, чи вже казка скраю.
Мені друзі невідомо, того я незнаю.
Здолали вдвох бика того, час казку кінчати.
Та пробачте друзі милі, мушу розпочати
казку нову казку файну про Діда та Бабу.
І бика того страшного, дурного незграбу.
Був у Діда у старого із заліза шкворінь.
Забив його кувалдою, зробив з нього корінь.
Ще ланцюгом, сім пудовим, обмотавши шию.
Прив*язав бика до шкворня, хай ще трохи жиє.
А сам ножа пре гострого, гострить на точилі.
Та так крутить неборака, що вся шия в милі.
Баба тальку миє чистить, ще ріже петрушку.
Та ще солі насипає у велику кружку.
Дідо вогник роздуває, носить в казан воду.
Щас бика вони заріжуть, дала Баба згоду.
Буде в Діда кільо мяса, буде у них зупа.
То нажруться, наїдяться, як кажуть от пупа.
Взяв у руки ножа Дідо, а Баба корито.
Ідуть бику рогатому віку вкоротити.
Подивився бик на Бабу, і Дідові в очі,
Рогату голову схилив, роби все що хочеш.
Розвязав Дід ланцюга. Відпустив скотину.
Хоч страшний бик, хоч дурний---все ж чиясь дитина.
По горах лісах дрімучих , де колоди впали.
Ходить. бродить бик великий.Так його прозвали.
Зустрінете---бережіться, бо він знай бодає.
Та у грудях волосатих добре серце має.
Догорає свічка з воску, Догорає тихо.
Спить дитина у куточку--- минулося лихо.
Мир у хаті—ми багаті. Казочка цариця.
Добру вістку світом носить довгоноса птиця.
В путь лелека. Стару торбу, напялася--- ношу.
Ще у Бога для вас любі мир і щастя прошу…
20.06.17р. Федір Кульгавий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2017
автор: Федір Кульгавий