Здається, нарешті я бачу це зором, що ми –
То наче два міста, які не з’єднати докупи,
Як Київ і Львів, між якими дороги, доми,
Річки та узлісся, і тонни твердої шкарлупи.
До мене доходить, нам разом – ніколи, ніяк.
Є вище таке щось за той наш політ піднебесний.
І все ж мені буде світить твого серця маяк
Крізь ночі та дні, що в тумані, крізь зими і весни.
Вогонь, що ще вчора спікав, тільки гріє нутро,
Не змушує в небо пірнати, не рве мої крила.
Та все ж, хочу так хоч би раз, як в німому кіно –
Рука до руки і хай душі б за нас говорили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736918
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)