Він любив як ніхто небо, зранку пестив руками роси
Лаштував крила з воску й меду і літав між думок-морсів
Він не мав ні душі, ні серця. Очі білі були, осліплі
Та щоранку здіймав руки в небо і до Бога просився привітно
Він не мав ні здорового глузду, ні обличчя з садів Адама
Що ж і крила були невдалі, їх ведмеді з лісів розірвали
Він любив як ніхто небо, він вдихав його із повітрям
Ще вчорашній небесний воїн, став земним напівмертвим літом
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2017
автор: Сновида