Вже навчився чеберяти,
На снігу круги писати,
Слід свій добре закрутити,
Щоб лисичку обдурити.
Якось, він проснувся вранці:
Ой, я спав у вишиванці…
Так учора натрудився:
Не роздягся і не вмився!
Вийду з хатки снігом вмию
Очки, лапки, може, й шию,
На зарядці – потягнуся
Й до сніданку повернуся.
Раптом вздрів біля барлігу,
Наче око серед снігу!
Звідти пнуться дивні квіти.
Мабуть сонечкові діти?
Три підсніжники біленькі.
В них листочки зелененькі.
Він зрадів, спитав сороку:
- Бачиш? –
- Перші цього року.
Мусиш, зайчику, ти знати:
Пори року пізнавати;
Вже зима втрачає силу,
Зустрічаймо весну милу! –
- Назавжди вона нам буде?
Гарно й тепло буде всюди? –
- Буде, зайчику, все буде.
Потім літо нам прибуде.
Як зажди, вже після літа,
Прийде осінь знаменита
З ягідками і морквами,
Ще й з тугими капустами. –
І замріялось зайчатко:
Хай би літо йшло спочатку,
Бо я літо добре знаю,
Вже давно його чекаю.
Галина Яхневич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2017
автор: Тріумф