Буває, часто, віримо ми в те,
Чого насправді і немає близько.
І тільки час тумани розмете,
І нас до істини опустить з неба – низько.
Побачиш раптом хто з тобою був
У час твоєї немощі та скрути,
Пізнаєш тих, хто в плині дня забув
Про те, що й ти на світі маєш бути.
А ти про них щомиті пам’ятав,
На слово їхнє сподівався марно,
Дзвінка з нізвідки наче кисню ждав
Коли задуха обкладала хмарно.
Час показав, що світ людський не той,
Яким ти уявляв його допіру,
Що балакун не завжди є герой,
А хто мовчить, той всьому знає міру.
Без зайвих слів до тебе підійде,
Простягне руку, допоможе встати
З тобою разом певний час пройде,
Аж доки ти не зможеш знову впасти.
І в добрий путь! Нехай і не разом,
Та на ногах тримаєшся надійно.
Дорога – стрічкою. Розгониться бігом,
А потім знов, - між валунів, - повільно…
Нові пейзажі, зустрічі нові
У нових днях прийдуть, старим на зміну,
І дай нам Бог! – не втратити хоч тих,
Хто з нами був і у біді не кинув!
05.06.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736532
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2017
автор: dovgiy