Коли співаю я свої пісні над світом,
І дивиться у очі він мої
Не розумію я,чому століття
Відгукуються болем у мені?
Цю тугу в голосі моїм ледь чутнім
Роками я збирала по землі,
Вбирала в душу,мов магніт могутній,
Щоб назавжди сховати у собі.
Так ось чому, коли я віддаю це людям,
Вони не хочуть чути голос мій,
Бо в їх серцях відлунюється туга;
Коли є свій - навіщо біль чужий?
І знову повертають все мені,
Перекидаючи свій бруд у мою душу
- На, забирай, тримай усе в собі,
І я до смерті це в собі носити мушу.
Німий укір у постаті моїй,
Де я з'являюсь - там нема спокою,
Бо там, де спокій і вуста німі,
Вже не життя, а смерть хизується красою.
1998р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736369
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.06.2017
автор: Бандура Ольга