Біло-рожевий цвіт, неначе дим
В старім саду батьківськім яблуневім.
Ніхто не доглядає вже за ним,
Та він здається казкою для мене.
Це батько їх колись давно садив,
Плекав ті яблуньки, наче маленькі діти.
Ми ж дивні імена давали їм,
Й дорослими любили тут сидіти.
Їх смак і досі відчуваю я
Солодкий, кислуватий, соковитий.
Хоч старих яблунь сохне вже гілля,
Та сад цвіте й продовжує родити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736166
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський