[i]рукою вказую, що вже досить –
знаєш? про тебе, ніхто не спросить,
не згадає, свої обіцянки –
і вуста, не твої, а коханки…
лиш вітер, тобі, знову шепоче,
всі слова, наче листя, стріпоче –
де один, все ж… вже вийшов із пари,
а інший – потерпає від кари…
множить день, знову відстань між нами
та споїть небо, землю дощами...
ту мить й присмак, солодкого диму –
повернути, б мені... на хвилину…
де я люблю, твоє світло біле,
але обираю… завше чорне...
ми розділили, одне на ціле –
і все, що лишилось – [b]По.Слі.До.Вне...[/b]
що було – лишилося пасткою,
а що трапилось – втечі синоніми…
шукаю між множником й часткою,
ми – подібні, на слова омоніми…
і всі протиріччя й протилежність –
поринають у нашу безмежність,
в мовчанні лунає, істерика –
тиша, всі поглинає голоси...
ти далека, наче Америка,
нас поділено – на різні полюси...
не хвилюйся... це не має значення –
Чекай, на наступне – побачення...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2017
автор: Валерій Кець