Кажуть люди: в світі щастя є крилате.
Хочеться точніше в когось розпитати.
Ще говорять: щастя в кожного своє.
Хоч маленьке зовсім, але точно є.
То ж, виходить з цього, і я щастя маю...
Де ж воно сховалось, і чому не знаю?
Щоб свою цікавість швидко подолати,
Що для нього ЩАСТЯ, запитаю в брата.
Від мене молодший, але це нічого.
Має бути щастя, мабуть, і в малого.
Підхожу до нього, торкаюсь тихенько:
-- Що тобі для щастя треба, мій маленький?
Смикнув той плечіма якось нетерпляче:
-- Я вже не маленький, хіба ти не бачиш?!
--Та я бачу, бачу. Тому і питаю,
Що тобі для щастя ще не вистачає?
Брат з-під лоба глянув, чи не насміхаюсь:
-- Я велосипеда гарного не маю,
Щоб на нім нестися по калюжах в зливу...
Ось тоді я був би повністю щасливий!
Хіба в цьому щастя? Якось не серьйозно.
В кого ще про щастя запитати можна?
Скоро прийде мама з роботи додому.
Запитаю в неї, ій усе відомо...
Посміхнулась мама, чмокнула в чуприну:
-- Щастя – ти, мій любий, неповторний сину.
Ще твій меньший братик...-- Боже! Що я чую?
Хочу знати правду, а мама шуткує.
Ну, яке я щастя?! А, тим більше, братик...
Мабуть, у бабусі треба запитати.
Вона в мене добра і розумна дуже,
У цьому питанні точно допоможе.
Серьйозно питаю про свою проблему,
Щоб вона пройнялась важливістю теми.
Бабуся, як завжди, усе зрозуміла,
Відклала всі справи:
-- Слухаю, мій милий.
Що таке є щастя? Як тобі сказати...
Мені ось для щастя треба не багато:
Щоб були у домі живі всі й здорові,
Щоби жили всі ми в злагоді й любові,
Щоб...- Але дідусь тут почина втручатись:
-- Про що йдеться мова? – запитав-- Про щастя?
Мабуть, і дідусь мій щось важливе знає,
Коли так серьйозно про щастя питає.
Слухаю уважно дідусеві речі.
Говорить поважно, обійняв за плечі:
-- Щастя – це хороші і розумні діти,
Що під мирним небом ми змогли зростити,
Люблячі онуки, щирістю зігріті...
Яке ще нам щастя треба в цьому світі?
Дід замовк на хвильку, всміхнений і добрий:
-- Ось такеє щастя тобі довподоби?
Знизав я плечіма, не знав, що й казати...
Хочеться про щастя ще спитати в тата.
Він зітхнув тихенько, заблищали очі:
-- Справді, ти про щастя дізнатися хочеш?
Що ж, для нього, кажуть, треба не багато:
Посадити дерево, збудувати хату,
Ще зростити сина з мудрим, щедрим серцем.
Щасливими звуться, кому це вдається.
І пішов я мовчки у свою кімнату.
Треба було добре все обміркувати.
Що ж, виходить, що і я своє щастя маю.
Тільки якось вийшло так, що не помічаю.
Лишень зараз зрозумів, що мене завзято
Люблять і бабуся, й дід, і мама, і тато...
Навіть вчитися мені всі допомагають.
Ще у мене добрий брат – я про нього дбаю.
У сім’ї у нас жавжди лагідно й привітно
І для друзів двері теж завсігди відкрито.
А коли і посварять (і таке буває),
Це, щоб кращим підростав. Впевнено я знаю.
Коли б щастя це було в кожної дитини,
То щасливою була б і уся країна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735978
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.06.2017
автор: Галина Оленич