Було багато в мене друзів,
Були і вірні й лже були.
Ходили ми всі й по окрузі,
Як українські парубки.
З тими найближчими учились,
З другими праця нас звела.
На світ тодішній надивились,
І дружба в нас завжди була.
Ми жили всі, як рідні браті,
Один за одного стояв.
Були простенькі, не пихаті,
Образ ніхто не викидав.
Бувало хтось десь трошки схибить,
Або помилиться чуть, чуть,
Він навіть того і не ввидить,
Як ми поправимо ту суть.
Бо друг не той, що тебе хвалить,
Ще в очі свічку піднесе,
А позаочі так обгадить,
Що й дурень цього не пойме.
Де ви тепер, старенькі друзі,
Куди вас доля завела.
Можливо хтось є і в заслузі,
А когось й слава піднесла.
Бо тих, лже друзів, я встрічаю,
Вони фарбовані усі.
Клянуться в дружбі, хоч я знаю,
Що їхні душі не такі.
Та я сприймаю їх між вуха,
Розмову в серце не кладу.
Для них і правда, наче муха,
Котра лиш пнеться до меду.
Давайте, друзі, ми зберемось,
Хто залишився з нас в живих.
І без торжествів теж, обійдемось,
Але посидим, як колись.
Бо життя йде так безупинно...
Роки прожите заберуть,
А ми залишимось безвинно
Із тим, що долі піднесуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735443
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2017
автор: Дашавський поет