Мов промінь сонця у похмурий день
Мов капелька дощу в посуху
Мов захотілось щось робити коли лінь
Ти появилась у житті й внесла добро у мою темну душу
Стояв на краю прірви без надії
Стояв і бачив лиш безкрає дно
Один лиш крок й помер би в середині
Один лиш крок і вже б не спас ніхто
Одна нога була уже в повітрі
А друга ще ціплялась за цей світ
Твоя рука дала мені надію
Відчувши її дотик я другий крок зробити вже не зміг
Двома ногами міцно стоявши на землі
Я повернувся щоб побачити тебе
І ангел привидівся мені
Подумав що спасти спустився із небес
Сказала ти : іди за мною
І я пішов мов під гіпнозом
Не розумів що робиться зі мною
Це все було немов чарівним сном
Я знаю, не відпущу ніжної руки
Руки яка спасла мене
І буду памятати я завжди
Хай хоть століття промине
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2017
автор: Вічний Романтик