[i]25 травня 2000 року з вини необачного сусіда
загинув у рідному подвір’ї [b]9-имісячний
наш улюбленець,котик Лапчик[/b] –
а рана болить і досі…[/i]
Як кошеня до рук і до грудей,
голівкою м'якою в підборіддя --
крадеться дум довірливе поріддя
в бездушних хащах покручів-людей --
розчавлені, розпластані ... Живем!
У світанкових сутінках Едем
вартує день-у-день по нову душу ...
(Чи ж я закономірність цю порушу
розвихреною трагікою барв
життя у вищих проявах любові
до ближнього, до брата, що по крові
є спільником в неправій боротьбі --
безглузда гра в безсмертя, далебі!)
Ти -- вічний блазень, тіла вічний раб!
Скаліченою пластикою лап
тебе не відігріє трем дитячий,
що над убитим кошеням заплаче --
о людство стехнізоване, спинись ...
Чи ти вчуваєш серце, як колись
вчував у тобі Бог-Отець Людину --
чи ти й собі вподобилось в тварину,
в розгнуздану сваволю дичини?!
Тихенько-тихо браму відчини,
аби почути пісню колискову,
заблудлого дитинства сонний схлип:
[i]"А наш котик Лапчик,
спить, немов калачик,
котить лапкою горішки
діткам для потішки".*
[/i]
... Спочивайте наші ручки,
спочивайте ніжки ...
[i]*сімейна пісенька для Лапчика, придумана спільно з донечкою Устонькою[/i]
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734919
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.05.2017
автор: Сіроманка