Моя хата стоїть скраю – там, за найвіддаленішим хутором.
Не бачу – не знаю, що відбувається у гамірному селищі.
Подорожую рожевим трамвайчиком –
заходжу з вікна сьомого поверху.
Надземний транспорт.
Хмари-колії.
Їду.
Ні, не з роботи на роботу –
уява кондуктором працює:
квитки за проїзд (не більше двох за день на одні руки),
спілкування з пасажирами,
музика з динаміків.
Люблю слухати http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=18872
А, забула сказати – я ще й маляр-штукатур за сумісництвом : грунтую, шпаклюю, за(об)грунтовую.
Можу з легкістю пояснити вартість проїзду – не мною встановлену, вирівняти нерівності, замазати невеликі дірки в корпусі.
Салоном розноситься: «Василино, Василино, файна Василино.......»
Клац-клац-...............ац – компостую квитки.
Підтанцьовую.
..............ац-ац-ац
Раптом музика зникла.
Клац-клац-........ець............ець................ець.
Чому?
Куди?
Ой..................
Корпус тріщить – тріщинами пішов – музика щілинами витікає.
Шпаклівка з грунтівкою скінчились.
Йой.
Розвалиться рожевий трамвайчик, перетвориться на
пі......пі.....пі....пісок – це від хвилювання.
Обгрунтування.
Терміново.
У великій кількості.
Корпус навпіл ділиться.
Аби ж то додому доїхати –
..............ець.............ець..............ець......................
Далеченько.
А,
що нам молодим......
Піду пішки,
на хутір,
наспівуючи:
"Василино, Василино, файна Василино!!!!!!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2017
автор: Серафима Пант