Тиха ніч, ані шелесне подух,
Ми удвох надворі сидимо.
Тож, давай, під тиху цю погоду,
Про кохання пісню почнемо!
Місяць вповні на півнеба сяє,
Друже мій, кудлатий мій хитрун,
Чи й тобі за душу зачіпає
Передзвін весняних ніжних струн?
Знаю я, лиш дві доби до цього,
Шерсть твою куйовдила рука
Отієї, що до серця мого
Водопіллям влилась як ріка;
Отієї, чиї русі коси
Чистим шовком ллються долі з пліч;
Отієї, чиї щирі сльози
Над віршами капали всю ніч.
Світла мить в життя вернеться, друже,
У наш дім колись вона прийде.
Свою руку ніжну, небайдужу
На шовковий кожух прикладе.
Торжеством стрічаючи подругу,
Мліючи від щастя новизни,
Глянь їй в очі лагідно, як другу
І за мене руку їй лизни!
Тиха ніч. Ані шелесне подух.
Повня місяця бентежить рій думок.
Разом виємо на тиху цю погоду,
А кохання з серця як струмок.
24.05.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734773
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2017
автор: dovgiy