[b][i]Світлій пам'яті Вчителя доні,
Людині великого серця переповненого музикою,
присвячується
[/i][/b]
[b]І[/b] коли Златоуста до скрипочки серцем прилине
[b]В[/b]и, Маестро, тоді заховаєте усміх у вуса,
[b]А [/b] воно ж, Вовченя те, було і плаксиве, і дике,
[b]Н[/b]атрудило у праці маленькі гіркі мозолята,
[b]І[/b] свій страх пересиливши, гордо на сцену ступає --
[b]В[/b]чителям бо належать лаврові вінці тріумфальні,
[b]А[/b] їх учні поволі по сходах до них доберуться --
[b]Н[/b]е загадуймо Долю, вона вибирає упертих,
[b]О[/b]держимих любов'ю до вищої проби мистецтва --
[b]В[/b]се одно, чи та Доля ласкава, чи виклично грізна,
[b]И[/b]ч, чого забажається інколи смертним створінням:
[b]Ч[/b]оловіче поріддя торкається вічності звуків ...
[b]Ш[/b]ал бажання польоту чи тиха нестяма -- вгадай-но
[b]У[/b] ті 'менти щасливі, як музику серце вслухає --
[b]Т[/b]ак дано лиш окремим: забарвлювать будні у свято,
[b]К[/b]оли поруч рамено діткає кохана людина,
[b]О[/b]німіло від болю за чудо земного Орфея ...
[i](Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734771
Рубрика: Акровірші
дата надходження 24.05.2017
автор: Сіроманка