Над коханням своїм я ніколи й ні де,
Не дозволю, щоб хтось насміхався.
Наша доля надалі нам щастя пряде,
Я свого у житті дочекався…
Коли поглядом інколи сказано все,
Коли усмішка пише романи…
Коли радісно сяє кохане лице,
Почуття б’ють щодня в барабани.
Бережу я кохання – єдине воно,
І допоки ця ватра палає…
Сію й сію у поле багате зерно,
Хай кохання у нас не згасає.
А сердечне тепло пломеніє в душі
І єднає до віку кохання.
Бо кохання людське – це життєвий рушій,
Коли душі єднають бажання.
Над коханням своїм я ніколи й ні де,
Не дозволю, щоб хтось насміхався.
Наша доля надалі нам щастя пряде,
Я свого у житті дочекався…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734231
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2017
автор: Віталій Назарук