Тобі хтось постукає у двері,
І ти впустиш в свою кімнату
Напівскоцюрблений силует
Твого завтра.
Твоє завтра не має обличчя,
Але, якщо уважно пригледітись,
Воно тобі нагадає того,
Кого ти щодня бачиш
У ванній кімнаті, чистячи зуби,
Голячи кущики молодої щетини.
Бачиш крізь пелену гарячої пари
У своєму дзеркалі.
Ти хочеш йому потиснути руку,
Але тебе стримує невпевненість.
Подасть? Не подасть?
Твоє завтра мовчить.
Можливо, воно німе, а може,
Просто не хоче говорити,
Бо в твоїй життєвій кімнаті безлад,
А надворі сиро і непривітно…
Ти не зачинив вхідні двері,
І тепер споглядаєш, як в твоїй кімнаті
Безтурботно пурхають
Різнокольорові метелики сподівань,
Раз-пораз зачіпляючись
За павутину твоїх спогадів.
Ти знову повертаєш свій погляд
До того, хто не має обличчя,
Кого чекав, не чекаючи.
Привіт, Завтра!
© Володимир Присяжнюк
18.05.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734061
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.05.2017
автор: Володимир Присяжнюк