Відрізки часу стеляться під ноги,
Малюючи картини, почуття.
Обличчя то палітра, що волога...
А іноді, як сонце, то життя...
Зробити крок, а серце невагоме,
Замкнуте із байдужості в броню.
Вразливості збирало квіти втоми,
І кожен раз питалося, чому?
А небо із надії синє, синє...
Усміхнена палітра, назавжди?
А вітер мрії веснами у спину,
Коханням прошепоче, що зажди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2017
автор: Квітка))