Реготало божевілля,
правдонька ридала,
посіялось злеє зілля,
землиця стогнала.
Чом регочеш божевілля?
Земля вся в кайданах,
пошматована знов правда-
зболена, вся в ранах.
Плаче правда, небо стогне,
журавлів не видно:
А хто ж тебе тай пригорне?
Кому буде стидно?
За знущання, за розп'яття,
за хрести й могили.
Злеє зілля знов в зачатті...
де ж набрати сили?
Сили й злоби повні торби,
глибоко вдихнути,
випрямити свої горби,
за біди забути.
З покоління в покоління
біду споживаєм,
байдужості підкорились,
зависть поїдаєм.
Може досить, схаменіться?
Чи ж ви- божі люди?
Спам'ятайтесь, пробудіться,
бо вас світ забуде.
Ох... забуде, й не згадає
такого народу:
Ні як звати, а ні хто ви,
та якого роду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733773
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.05.2017
автор: Леся Утриско