Тишею напоєний і густим туманом,
Вдосвіта дрімає смерековий ліс.
Той туман розлився сивим океаном
Й начебто корінням до землі приріс.
Хмари причаїлися в сонному міжгір’ї.
Як овець в кошару їх збирав мольфар.
Я тону в тих хмарах, в росах, різнотрав’ї,
Досхочу напившись барвінкових чар…
Сонце вже проснулося, золотить вершини
Й килим на підніжжі віковічних гір.
Райдуга фарбує схили й полонини
Й річки гомінкої кришталевий вир.
В’ється Черемош стрімкий, співають трембіти,
Грається зі мною в лісі світлотінь.
З травами цілющими розмовляють квіти,
Тіло ж обіймає полуденна лінь…
Тихо догорає день... вечір у долині.
Чути водоспаду Шипіту потік.
Гори мовчазні стоять, а на їх вершині
Місяць зачепився за високий пік.
Там, де небосхил рудий пощербили гори,
Там, де ще цнотлива чистота снігів,
Чари навіваючи мерехтять стожари…
Ніч вітрам бажає найсолодших снів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733754
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.05.2017
автор: TatyanaMir