За двадцять років Стіві плакала лише кілька разів. У дитинстві вона розбивала коліна, травматично підвертала ногу, ламала праву руку, падала з дерева, билася із сусідськими хлопчиськами, була покусана злими собаками, але ніколи не плакала від болю у серці. Сьогодні був день, коли моя дівчинка вперше ридала на материнському плечі. Вона плакала так несвідомо й тихо, ніби все, що хотіла сказати, пекельним комом зависло у горлі, мружила очі й затримувала подих, неначе боялася, що от-от лусне від горя. Я без слів розуміла свою дитину, підхопила всю тугу, що випаровувалася з її тіла, пестила скуйовджене волосся і тяжко зітхала… Я ж завжди казала, що у неї з дитинства були кумедні роги, які дещо схожі на маленькі антени, тому це вперте дівчисько ніяк не вчилося на своїх помилках. Я завжди казала, що вона волоцюга, який міцно спить на хребті чоловіка, що хоче вільно літати по світу, а не бути прикутим в обіймах дівчини, яка проникає у голову, немов гільйотина. Будьмо відверті, дурненька, між вами лише промоїни й балки, де ростуть безліч образ і секретів, які ніхто не збирався перетинати. Я завжди казала, що ти найсолодша мамина ягідка: спіла, прекрасна, чарівна жінка, яка повинна бути з тим, хто рішуче приборкає твою дурість, а не тікає від вогняної зливи непорозумінь. Суничко, не гризи струни невзаємного кохання, спали до біса всіх метеликів у животі, запиши його ім’я до списку тих, хто залишився у минулому. Забуть, відступи, відпусти, програй цю битву, адже який сенс бути з людиною, яка не шукає у тобі душевної втіхи, не вміє пробачати необачність та гнів, не хоче зупинити ці всі внутрішні війни? [i]Запам'ятай, тебе можна надщербити, надломити, порізати, вколоти, вкусити, травмувати, але неможливо знищити…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2017
автор: Незайманий займенник