Мій друже, любий мій друже! Твої листи ніколи не пахнуть зов’ялими трояндами, бо ти ніколи не відповідаєш мені, але я знову пишу тобі, бо розпука розриває моє серце. Кожен мій ранок починається з того, що я згадую Україну, де промайнули години, які ми проводили з тобою, коли ніхто і ніщо не було перешкодою. А тепер між нами сотні, а може й більше, кілометрів…Але де не повернешся – скрізь у світі ти… Ти в моїй душі, яка несамовито тріпоче, в думках, що линуть до тебе, в місцевих стареньких будинках, де поховані таємниці тутешніх людей. Дивно, але коли я була вдома і дивилася на сонце, то згадувала тебе. Від тих думок ставало тепло душі і серцю. Але не гріє сонце на чужині. Воно спускає до мене свої промінчики, щоб полоскотати щічки, бо я любила, коли ти так пестив мене. Мабуть це так тому, що головне сонце у моєму житті – це ти. А тебе немає поруч. Не грієш ти мене. Якби я зараз побачила ще раз твої блакитні очі, то так глибоко потонула б у тій синяві, що ніколи б вона не змогла виштовхнути мене і знову розлучити з тобою. Але зараз не бачу тих зіниць і сумую. Живу тепер тільки спогадами про тебе, дарма що сміється з моїх почуттів світ навколо мене. Іноді мені снишся вночі, якщо довго думаю про тебе, хоча ті сни такі короткі, що й не гріють. Тому я хочу відпустити тебе з них. Йди! Ти вільний! Я тебе відпускаю, бо ти мене не грієш. Я знайду собі інше сонце, яке буде поруч скрізь. Воно не дозволить поїхати самій так далеко, воно буде оберігати мене і піклуватися, буде гріти і пестити, буде обпікати справжнім коханням. А ти зайди за хмаринки моєї долі. Прощавай! І більше ти мені не сонце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=73339
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.05.2008
автор: ule4ka