Чому у доні очі, як волошки,
Стан смерековий, лагідна хода?
Кохання у мені проснулось трошки,
Згадалась ти ще юна – молода.
Дивлюсь на неї і тебе все бачу,
Мою єдину, квітку у маю.
Чарівну долю - сонячно-гарячу,
Мою чарівну, ластівку мою.
Як добре, що донька на маму схожа…
В ній долі дві - Поділля і Волинь.
На щастя нам дана дитина Божа,
З льоновими очима – неба синь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733376
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2017
автор: Віталій Назарук