Буремні роки чекають на нас…
Малята сьогодні ідуть в перший клас.
Над рідним краєм стоїть хмара темна,
Собою закрила все світло буденне…
А над кордоном нависла біда…
За долю народу ведеться війна …
Лихі вороги над нами регочуть,
Все більше нещастя накликати хочуть…
Не треба всіх сил на нас напускати,
Бо станеться горе – піде у бій мати.
Сльоза з очей карих як гуркіт гармати…
Зависне над полем і буде чекати .
Чекатиме доки всіх сил не погубить,
За сина рідненького, душу загубить…
«Не плач, моя мамо! – сказала дитина,-
я повернуся у світлою днину…»
І більше нічого вже мати не чула …
Лише дві сльозинки з очей тих відчула…
Підвівшись на ноги, із болем на серці,
На Русь подивившись, сказала тихенько:
«За всіх, хто загинув, хто рани відчув,
За кров, за зупинене серце, хай все ти відчуєш
На своєму шляху, а шлях той хай терном зав’ється».
21.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733298
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.05.2017
автор: Польова Волошка