Спалахом мільйона світлячків
Ніч світанком серце нарікало.
Тіл звучанням простір пломенів –
Ми відкрили зоряні портали.
Пристрастю позводили мости
в інший вимір –
Світ розширив простір.
Слід цілунків – глибоко-густий.
Зайві речі – скованість і постіль.
Місяця на тілі пелюстки –
Їх росою ніжності вкриваєш.
Змінимо раптово полюси.
Я тону, а ти в мені – літаєш.
Спрагло один одного пили
Аж до ранку, збуджено-сп’янілі.
Зон тремтіння спільно досягли.
Вогкість
на очах,
шибках,
на тілі.
Зітре сонце музику й мости,
Я забуду – як твоєю бути,
Цей фантом розгубиш з часом й ти.
Спалах лиш
не зможемо
забути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2017
автор: Серафима Пант