Зростав юнак, роки летіли,
Намисто поряд завжди біле
Було із хлопцем, як підказка,
Що є на світі добра ласка,
І як намисто біле сяє,
Так Мудрість нас охороняє,
Веде по стежці, як дитину,
Батьків і прадідів перлина –
Могутня Мудрість сива Роду,
Щоб берегли красу Природи,
Бо щедрість Батьківського краю
Нам вічну силу відкриває,
Як пророста маленька днина
На покоління у сивинах –
Беруть маленькі ніжні руки
Й несуть дідів знання онуки,
Не розривається та нитка,
Яку з любов’ю Батько виткав,
Як захотів подарувати
Знання і Мудрості палати,
Заливши у фундамент Совість,
Щоб знов писали Роду повість
Нові прийдешні покоління,
В дідів і прадідів коріння
Узявши добре і корисне,
Щоб знов плести Життя намисто.
А як підріс юнак, то Батько
Звелів йому віддати спадок –
Великий Київ в управління,
Де проросло його коріння,
Де босим бігав у дитинстві,
Де мати гойдала колиску,
Пісень співала в зустріч ночі,
Їй втома закривала очі,
Та зранку знову із зорею
Та пісня прокидалась з нею,
Несла усміхнена всім ласку,
Життя немов чарівну Казку,
Де постелила мама стежку,
Любистком й м’ятою мережку,
Де засоромлений барвінок
Квітки насипав для стежинок,
Де Соловейко із Весною
Співали пісню над вербою,
Де в плавнях і зелених кручах
Тече в віках Дніпро могучий.
І сів Великим князем в місті
Наш Ярослав, намисто чисте
Тримав в руках, як символ віри,
Співали пісню Синєвіри
Правителю на добру владу,
Зібрав наш князь Велику Раду
І запитав в людей на Вічі,
Як краще будувати вічність
У їх краю, у їх Родині,
Як правити народом нині,
Щоб пам'ятали це правління,
Щоб розгалужене коріння
Дідів і прадідів русинів
Тримало Дуб Руси-Вкраїни
В віках на довгі покоління,
Щоб стали для дітей корінням
У сьогоденні добрі справи,
Спитав людей, як добре править,
Наш Ярослав на мудрім Вічі,
Дивився людям прямо в очі.
Й придумали, постановили
Звести таке, щоб в Небі квилив
Лелека, як вертавсь додому,
Придумали звести хороми
Не бачені в усіх усюдах,
Схотіли збудувати люди
Не бачену іще будівлю,
Щоби із золота покрівля,
Щоби сіяла так під Сонцем,
Щоб сяйво те у всіх віконцях
Світилось дивним тихим світлом,
Щоб Сонечко з Небес привітне
Лилось у кожную хатину,
Щоб мальви зацвіли під тином
Із тою дивною красою,
Щоб Соловейко над вербою
Замилувався, як збудують
Красу незнану, причарують
Багатством й пишними квітками
Майстри, що вмілими руками
Сплетуть узори й візерунки,
І понесли усі дарунки.
Несли всі золото і срібло,
Бо кожен цей коштовний виріб
Хотіли для воріт віддати,
Щоби засіяли ті палати
Найкращим в світі чистим сяйвом,
Все золото із хат віддали
І запросили диво-майстра,
Щоб виткав він з металу айстри,
Зірки, барвінок і ромашку,
Метелика, чарівну пташку,
Яка б співала диво-пісню,
Смарагди і корали несли,
Щоби прикрасити будівлю,
В якої з золота покрівля.
Узявся майстер за роботу,
Вкривав чоло не раз він потом,
Щоб ті квітки навік скувати,
Щоби із золота палати.
Мудра Бджола
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732876
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 11.05.2017
автор: Ната Гончаренко