Тут в’ється річка, пахнуть трави,
Пташки співають до зими;
Тут радість, спів, дітей забави…
І так село живе завжди.
І я колись, малим хлопчиськом,
Ганяв по двору скільки хтів.
Навіть зимою, коли слизько,
В хатах ніхто теж не сидів.
Ми грались в сніжки, тягли сани,
Сніги топтали не раз й день.
Навіть і старші були з нами,
Та ще й заводили пісень.
В селі росли ми в дружнім колі –
Дівчатка й хлопчики усі.
Веселі, жваві і не кволі,
На своїй батьківській землі.
Тепер, як згадую, – радію,
Що я зберіг в душі усе.
Навіть і ту, дитячу мрію,
Котра зі мною й тепер є.
Це моя Муза безвідказна,
Це моя радість у житті.
Вона хоча і не показна,
Та вірна є завжди мені.
Тому, як бачите, ще пишу,
Хоча в літах давно я сам.
Й напевно вже її не лишу,
Тай і нікому не віддам.
Вона моя вірна подруга
Й щира порадниця душі.
І це її також заслуга,
Що я творю свої вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732723
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2017
автор: Дашавський поет