Збуваються мрії... В дитинстві бажала собі -
Життя біля моря, де пальми вростаються в небо...
Дитині, для казки, багато уяви не треба...
Збулося... На жаль, не казковий той сонячний Схід.
Чужий - безперечно! Вини його в тому нема.
Безглуздо картати й себе, що не став мені рідним.
Подяка йому за життя... Не пробігло - безплідним.
За мудрість, яку б не змогла зрозуміти сама.
За те, що мене він топив так безжально в багні,
За те, що душа не зламалась у пошуках сили!..
Я вижила в цій боротьбі, зрозуміти зуміла,
Що слабкість - це вірна загибель, в життєвій війні.
Вклоняюсь йому, бо змогла оцінити те все,
Чого я раніше - як треба не вміла цінити...
За те, що я кожну хвилину навчилась любити,
В дорогах, де в темряві йшла, поміж вістрями лез...
Давно вже я Схід, хоч не рідний, признала своїм.
Прекрасний учитель - найкращий, яких зустрічала!..
У згубах своїх - я ще більше всього відшукала...
Пустелі його - це мій другий сьогоднішній дім.
...Збуваються мрії і я не шкодую про це.
Чого б я в житті не пізнала - нічого не марно!..
Без всього, що маю, було б існування - бездарним,
Хоча і не мрію... відчути себе мудрецем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732687
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.05.2017
автор: Елена Марс