Вірші, вірші... Вже скільки їх світом
Розбрелось - не зібрати... Агов!
Ніби кинуті душі на вітер,
А під ноги, під ноги - любов...
Відболіло, зреклось, пролилося
Серпантином приречених слів...
І, цікаво: чи в кого збулося
Те, навіяне маревом снів?..
Розпорошене в темряві ночі,
Переплакане тисячі раз,
Та улітку хоч ночі коротші,
А зимою - задуха з образ...
І безвихідь тримає в полоні,
А кому все розкажеш - нема
Ні душі... Лише тисне на скроні,
Засипає снігами зима...
Весни, весни... Тепер не для мене -
Навесні я палила завжди
Все торішнє, старе, не зелене,
Що твої засипало сліди...
Чи згоріло ж усе, я не знаю,
Та й не хочу - нове зацвіло!
Волошкову обнову шукаю -
Кажуть, літо летить у село...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732627
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2017
автор: Наташа Марос