Не повернуся я, коханий. Важко. Вперше
Прошу пробачення з таким у серці болем.
Страшніших слів нема для мрії, як "ніколи".
Ми лиш заручники життєвих долі звершень
Кволі.
Солоно стеляться слова на аркуш білий,
Вмостились поруч обійнявшись шепіт з криком,
Лишилось серце неприрученим і диким,
Хоч сила волі так приборкати хотіла,
Та не зуміли
Сумління, принципи, обов`язки і совість
Здолати внутрішніх невидимих магнітів.
Ти будеш завжди тут, ліворуч, пломеніти –
Невипадкова найдрібніша випадковість,
Мій світе.
Прошу тебе я, це багато, а чи мало,
Ні зір із неба, ані променів ранкових
Опісля ночі, ані довгої розмови, –
Єдине слово – щоб у вічність проростала
Ця мить любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2017
автор: Серафима Пант