Не чекай, що я стану красивою,
навіть квітам не буде рівні,
ти не зробиш мене щасливою
на оцій запеклій війні.
Не чекай, що я стану вільною
в європейських обіймах чужих,
я давно вже існую безкрилою,
тож тепер не щадитиму ніг.
Я давно вже, ти чуєш? Давно вже я
у душі не тримаю тягар,
але знай, як не стихне біда моя
я навіки впаду у печаль.
І поллється журба моя ріками
наче маків червоний розмай,
і похилиться своїми вітами
весняний і осінній гай.
Мій народе, мій меч і моя стіна,
порятуй нас обох від війни,
бо без тебе на світі мене нема
і полину я знов в нікуди.
Я для тебе існую й з тобою я
буду жити на вічні віки,
якщо любиш, я прошу, врятуй життя
нам обом від страшної пітьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732596
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2017
автор: Вікторія Байдак