І знову сльози на очах,
Така історія, мов рана,
Схилилась пам’ять при свічах,
Така болюча Вітчизняна.
Солдат пекельної війни
Був до кінця на полі бою,
Вона приходила у сни,
На серце падала журбою.
Вона у венах запеклась,
І біля скронь осколком билась,
Через роки болить всіх нас,
І жах наводять чорні крила.
Не оминула жодний дім,
Писала “безвісти” й “навіки”,
Мигала в дзеркалі кривім,
Їй ніпочім були каліки.
Пройшли паради поколінь
І знову Вітчизняна, друга.
“Троянський” висадився кінь -
Зі сходу ворог, чорна смуга.
Він наробив без міри бід,
Пройшовся чоботом по світу
І що ж то за такий нарід?
Зірвав безжально стільки цвіту.
По колу знов – руїни й біль
І стільки доль вже - у граніті,
Йому б побільше тих “весіль”,
Не має поки спину в світі.
В День Перемоги гинуть хлопці
За рідну землю, без вини,
То пісня - в нинішній обробці:
“ Хотят ли русские войны?”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732553
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2017
автор: Шостацька Людмила