Весь світ сьогодні одягає вишиванку,
йому ж сомбреро й сарі подавай.
Це що, чергова звичка, забаганка,
чи переситились своїм, дідівським вкрай?
Не так давно самих себе ж боялись,
хто б знав, що нас чатує знов війна!
На рідній мові розмовлять стидались –
тепер гіркі плоди смакуємо сповна!
Дивіться люди, знову б не загратись
і не отримати новий голодомор.
Ще треба з Кримом і Донбасом розібратись,
та жалісливців вже лунає хор.
Одним набридли рідні вишиванки,
а інших нудить вже від шаровар.
Кричать „Амінь“ панове і панянки,
бо лицемірство зараз вже товар.
Сказав і свого слова не порушу,
хоча подібні й не по серцю мені чвари.
Погляньте пильно кожен собі в душу –
народ ми вільний чи овець отара?!
08.05.2017
[i]* Цей твір став наслідком полеміки відносно твору Олекси Удайка „Свічі скорботи“.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732517
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2017
автор: Олександр Мачула